Немає на землі ближче за стосунки двох людей, чим стосунки в шлюбі. Під час війни до кафедрального Спасо-Преображенського собору за церковним благословенням так само приходять сімейні пари. Багато чоловіків після Таїнства Вінчання вирушають на захист нашої Батьківщини. Дружини залишаються вдома молитися і чекати на своїх коханих. Церква вчить, що як би не складалося надалі життя, після церковного браку люди назавжди залишаються разом.Вимовлені перед вівтарем обітниці вірності та любові навіки поєднують чоловіка та дружину. А що об’єднав Бог, то людина не може зруйнувати.
Після вінчання священики дають у руки нареченому і нареченій ікони Спасителя і Богородиці, які мають стати основою дому і бажають їхній сім’ї терпіння, любові, віри, надії та, звичайно, миру!
У всі часи любов перемагає. Кохання завжди було тією єдиною силою, яке могло тягатися з всесильством смерті, що править на війні. Любов солдатів до їхніх матерів, дружин, дітей, рідних та близьких. Любов до Батьківщини, до тих, за кого вони готові покласти свої душі. Але любов не тільки земна, а й небесна. Тільки земною любов’ю перемогти поділ, розкол цього світу, у тому числі який проходить іноді через наші серця і наші сім’ї, – не можна, не вийде, що б ми не робили. Тільки з Божою допомогою.
Дай Господи, щоб у кожного віруючого в серці була справжня християнська любов. Тому що справжнє кохання — це подвиг.