«І Слово стало тілом, і перебувало між нами,
повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його,
славу як Однонародженого від Отця».
(Ів. 1, 14)
Возлюблені у Господі отці, брати і сестри!
Безмежне багатство благодаті відкривається нашому духовному погляду в словах євангельської істини. З цих благодатних глибин ми осягаємо сутність найбільшого таїнства – Втілення Сина Божого. Його поява в світі полягає не в тому, щоб тільки явити Себе світові, вказати на обов’язок людини перед своїм Творцем-Богом і закликати людину до його виконання, але щоб «всім, що Його прийняли, дати владу стати дітьми Божими» (Ів. 1, 12).
Через Божественний подвиг Сина Божого у спасінні й усиновленні людини Богом, ми розуміємо, якою дорогою і цінною є для Бога людина, що значить для Бога наша земля, якщо її освячує для нашого спасіння Той, без Якого «ніщо, що повстало, не повстало» (Ів. 1, 3). Своєю Божественною любов’ю до людини, через прийняття людської плоті Він поєднує наше людське єство зі Своїм Божеством, бере на Себе наш пошкоджений гріхом образ, рідниться з нами, «стає одним із нас», вписує Своє Божественне Ім’я з іменами усіх людей – праведних і неправедних, «з усіх нас робить одну родину» (ієромонах Софроній «Старець Силуан», с. 102), щоб Свій Божественний образ і подобу обновити в нас на віки вічні! Більш того, Він приймає на Себе всі тяготи земного життя, всі людські турботи. Бувши далеким від гріха та злочину, бере на Себе гріхи всього світу, всю людську злочинність, щоб силою і благодаттю Своєї жертовної любові та правди відродити людину для життя досконалого і святого – життя вічного. Тобто Він сходить в наш земний світ, щоб разом із людством як людина пройти всі земні випробування, усі вимоги життя, і переконати людину в її призначенні до обожіння та досягнення цієї духовно-моральної величі життя, адже в цьому подвигу людини з нею поряд вічно Він – її Господь, Який служить їй Своєю Божественною любов’ю.
В цьому дивному Божому до нас співчутті ми осягаємо вірою, що, видимо Господь у плоті народжується в убогій Віфлеємській печері, серед турбот, образ та принижень, але благодатно Своїм Божеством Він народжується в нас самих: в наших душах і серцях, в розумі, у волі, в почуттях, в нашій совісті. Він, як Віфлеємські ясла, наповнює Собою наше погане єство Своїм неосяжним Божеством, усією повнотою благодаті, і вже, за свідченням святого апостола Павла, «вже не я живу, а Христос проживає в мені» (Гал. 2, 20).
У втіленні Сина Божого ми не тільки пізнали Його «як Однонародженого від Отця», але і збагатились, і освятились Його Божеством, адже «з Його повноти ми одержали всі… благодать на благодать» (Ів. 1, 16), яка разом із Христом Спасителем нашим робить нас Синами Божими, достойними говорити Небесному Творцю: «Отче наш!». «Ця благодать, – відзначає афонський старець Силуан, – зв’язує нашу душу такою любов’ю до Бога, що від солодкості Святого Духа не може вона відірватися від Бога й ненаситно прагне до Нього, бо в любові Божій немає кінця… її ні з чим порівняти, і людина не може вже нічим захопитися на землі, але захоплена тільки любов’ю Господньою, і заспокоєна в Бозі… і не сумує за небесним, бо Царство Боже запанувало всередині нас!» (ієромонах Софроній «Старець Силуан», с. 135-136).
Ось та радість, яку неможливо змалювати і багатство благодаті, яке вічно приносить у наш земний світ Різдво Христове!
Мої улюблені! Віра в Бога й життя в Бозі – це священний подвиг нашого земного життя, який нас, віруючих людей, зобов’язує втілювати в собі євангельські ідеали, властиві людині-Богоносцю, ідеали, які б відповідали нашій достойній участі з Сином Божим у вселенському священнодійстві – домобудівництві Царства Божого на землі.
В дусі високоморальної чистоти, правди та жертовного служіння один одному ми, як діти Божі, повинні з особливим творчим піклуванням та священною повагою ставитись до світу, який нас оточує, обнімає нас гармонією Божественного Розуму й величчю благодатного багатства і краси, подарованих Творцем для блага і радості усіх істот, серед яких людину вирізняє надане їй синівське достоїнство, а отже і священна про всіх турбота.
Як у віфлеємську ніч, Господь, за Своєю Божественною обіцянкою, «не залишить нас сиротами» (Ів. 14, 18). Він знову йде до нас з миром і благословенням Своєї Божественної любові. Чи готові ми уподібнитись до віфлеємських пастухів, які з безпосередньою дитячою вірою спішили побачити «про що звіщає їм Господь» (Лк. 2, 15), та до східних мудреців-волхвів, які довірившись небесному знаменню, знайшли Бога? Чи готові відкрити свої серця та прийняти Слово Боже – Богонемовля Христа, який іде до нас? Він освячує наші почуття, розум і волю для надбання вічного блага, і навіть більше – вселяється в нас у Своїй Божественній повноті «добра та істини», щоб разом із Ним, в гармонії Божественної краси і досконалості вічно творити благу волю Отця нашого Небесного.
В повноті спільної радості сил небесних і земних – Христового Богоявлення у світі, призиваю на всіх вас, возлюблені, моє архіпастирське благословення з молитовним побажанням вам у прийдешньому Новолітті багатство Його небесних дарів, утвердження в прабатьківській вірі, успіху в спасінні.
В цей священний день звертаю до вас слова повчання святого священномученика Володимира, митрополита Київського і Галицького (†1918): «О, вчиніть так, як вчинили благочестиві пастухи Віфлеємські. Поспішіть перенестись своїм розумом і серцем до місця Різдва Христового і залишайтесь там цілий день! Пробудіть в собі живу та непохитну віру в ту непорушну істину нашої Церкви, що Новонароджений Христос є Син Живого Бога, Бог від Бога, Бог істинний від Бога істинного, Який прийшов у світ просвітити, спокутувати і врятувати його від гріха та вічної загибелі. В цій вірі доземно схиліться перед Ним і моліться Йому, як вашому Творцю та Господу. Подякуйте Йому від усієї душі вашої, що Він у Своїй любові так бажав знайти вас, що залишив небо і зійшов заради вас у цю юдоль плачу. Обіцяйте Йому тут, що ви завжди будете мати перед очима Його приклад, ніколи не забудете Його вчення і завжди будете йти тим шляхом, яким ішов Він у Своєму земному житті».
Якщо Бог-Слово, Податель миру і всіх щедрот, знайде місце в наших серцях, якщо Його Євангельські заповіти стануть основою всіх наших справ, як запорука священного союзу людини з Богом в домобудівництві Царства Божого на землі, тоді станеться «Слава в вишніх Богу», і «на землі мир», і «добра воля поміж людьми».
Амінь.
ЄФРЕМ, БОЖОЮ МИЛІСТЮ
МИТРОПОЛИТ КРИВОРІЗЬКИЙ ТА НІКОПОЛЬСЬКИЙ
РІЗДВО ХРИСТОВЕ
2017-2018 рр.
м. Кривий Ріг