Вісімнадцятого лютого, в суботу м`ясопусну на території храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці священнослужителями та вірянами УПЦ Київського патриархату (розкольниками які не мають молитовного спілкування з жодною Православною Церквою світу), без погодження з настоятелем храму була відслужена панахида на могилі спочилого протоієрея Авакума, священика, який за радянських часів відправляв в цьому храмі службу Божу, був сповідником віри, пройшовши через в`язницю та жахи Соловецьких таборів.
Бажання помолитися та віддати добру шану почилому – нормальне явище серед православних, але це, за звичай, повинно відбуватися з благословення настоятеля храму. Це не вимога законодавства: кожен дійсно має право молитися на кладовищі за власним бажанням. Це елементарна вимога ПАСТИРСЬКОЇ ЕТИКИ. Серед священників канонічної Української Православної Церкви нашого міста є правило: якщо тебе запросили відслужити службу (похорон, освячення будинку, тощо) неподалік від іншого храму – дзвониш його настоятелю, та попереджаєш. Таким чином всі непорозуміння вичерпані. Але щоб служити без дозволу біля храму… Це або відсутність уяви про єлементарну субординацію, або… бажання спровокувати конфлікт сьогодні, коли градус спілкування дуже високий.
Всі непорозуміння вирішив настоятель храму, протоієрей Віталій Єфремов, ось, що він разповів: “Під час богослужіння мене сповістили, що якісь невідомі священники прийшли до кладовища, що біля храму, та почали служити панахиду на могилі отця Авакума. Вони дуже добре підготувалися: служба проходила під пильним «оком» двох відеокамер. Складалося враження, що це звичайна «показуха». Я був розгублений, не знав як поводитися в даній ситуації. Але, трохи заспокоївшись, я зробив дуже просту річ: підійшов до ікони Пресвятої Богородиці ї попросив Пречисту підказати мені вірну думку. Вважаю, Пресвята почула молитву мене грішного: хвилювання пройшло. Я подумав: вони моляться за отця Авакума, немає в цьому нічого поганого. В молитві ми не тільки звертаємося до Бога, але ї містично єднаємося з тим, за кого просимо. Тобто отець Авакум, який за своє довге життя спочатку був в розколі, а потім, під час перебування в таборах, розкаявся, повернувся до Церкви і до останньої миті був священиком Руської Православної Церкви, хоча служив українською, що принципово не забороняється. Може, після цієї молитви і наші розкольники повернуться через каяття до канонічної єдності? Дай Боже!”