Немає такої насиченої богослужіннями, переживаннями, молитвою і роздумами седмиці, як Страсна. Вона стільки дає душі… І стільки, найчастіше, забирає сил…
Кожен її день присвячений спогадам про події, що мають безпосереднє відношення до нас, нашого життя, вічного спасіння. Ми як ніколи гостро відчуваємо, що все, що поніс, підняв Господь в дні свого земного служіння, було заради нас. І ці гоніння, поношення, страждання і смерть…
У Велику П’ятницю, як найскорботніший день року, Літургія не звершується. Ми проводимо цей день в суворому пості і ввечері знову збираємося в храмі на вечірню, центральною особливістю якої є винесення для поклоніння Плащаниці Спасителя. Після завершення служби Плащаниця залишається на середині храму до кінця наступного дня.
На утрені Великої Суботи відбувається поховання Плащаниці. Ця служба наповнена вже не настільки скорботою, скільки спокою. Христос, тілом перебуваючи у гробі, душею сходить у пекло, виводячи звідти всіх, хто очікував визволення, і відкриваючи недоступне досі людині Царство Небесне. У суботу, старозавітний день спокою, спокою досягають праведні душі, відтепер спокій і блаженство доступні кожному, хто вірує в Христа і живе по вірі. У реальність цього спокою вводить нас богослужіння Великої Суботи.
Однак і цей спокій – не завершення богослужбового циклу Страсного тижня. Уже в цей день Церква дає вірним можливість частково доторкнутися до нової реальності – реальності Воскресіння. Богослужбовий день починається ввечері, і Літургія Великої суботи, яка в давнину звершувалася у вечірній час, одночасно є і вечірньою Свята свят – Пасхи Господньої. На ній вже співається урочистий гімн «Воскресни, Боже», вона вже звершується в білих, святкових, ризах, не залишає в душі скорботи. Після відпусту Літургії Великої Суботи ми наповнюємось лише одним почуттям: певною мірою тяжким, але все ж радісним очікуванням торжества Воскресіння Христового.