11 жовтня у церковному календарі відзначено пам’ять преподобних отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах (прп. Антонія) відпочиваючих. Серед цих святих є преподобний Анатолій Затворник – Небесний покровитель покійного настоятеля кафедрального собору нашого міста протоієрея Анатолія Марущака.
Цього дня у Спасо-Преображенському соборі було здійснено заупокійну Божественну літургію. Вшанувати пам’ять отця Анатолія та помолитися біля Престолу Божого зібралися священнослужителі міста та району. Очолив Богослужіння благочинний церков Нікополя протоієрей Миколай Марущак.
Після закінчення Літургії священики звершили панахиду, на якій молилися і за всіх загиблих у ці дні лихоліття.
Протоієрей Анатолій Марущак народився 6 жовтня 1937 року у багатодітній родині робітників. З юних років бажаючи присвятити себе Господньому служінню, він вирішив обрати шлях священнослужителя. Коли настав час обирати своє майбутнє служіння, Анатолій, за ще не вщухлої останньої хвилі хрущовських гонінь на Церкву Христову, остаточно приймає рішення стати священником. Господь за життя нагородив отця Анатолія багатьма талантами, але найголовнішим його обдаруванням було, без сумніву, мистецтво проповіді. Слова апостола Павла: «Горе мне, если не благовествую» (1 Кор. 9.16), стали девізом усієї його пастирської діяльності. Кожна проповідь була подією для нього і для парафіян храму. І щоразу він готувався до проповіді старанно, ніколи не повторювався. Завжди намагався знайти якийсь цікавий приклад, випадок. Слово батюшки вражало людей із першого разу. Багато хто з тих, хто вперше почув проповідь протоієрея Анатолія, потім ставали його духовними чадами. Протоієрей Анатолій був наставником для багатьох священнослужителів. Довгий час батюшка ніс послух духовника Криворізької єпархії. Найулюбленішим висловом отця Анатолія було «ревность по Боге». Сам він повною мірою мав цю якість. Він ні в чому не був людиною байдужою; це виявлялося у всьому: і в полум’яному викривленні гріха і неправди з амвона, і в бажанні завжди прийти на допомогу людині, яка перебуває в тяжкому стані. Отець Анатолій дуже любив життя, був втіленням життєрадісності. І досі здається, що одного разу в соборі ми знову почуємо його полум’яне слово проповіді, і він скаже нам своїм веселим голосом щось схвальне, втішне…
Віримо, що отець Анатолій знайшов милість у Господа. І вже там, у селищах небесних, він молиться за всіх нас, за паству, яку дав йому Бог. Вічна йому пам’ять!