2 листопада у православному календарі відзначена Димитрівська батьківська поминальна субота. Історія її виникнення пов’язана з кількома святими, а разом із тим – зі старовинною давньоруською традицією вшановувати цього дня наших предків. Димитрівська є суботою, найближчою до 8 листопада — дня пам’яті святого Димитрія Солунського, до речі – покровителя воїнів.
У кафедральному Спасо-Преображенському соборі в цей день були звершені уставні богослужіння: заупокійна Божественна літургія та велика панахида. Священнослужителя разом з вірянами молилися за померлих родичів, а особливо за воїнів, які загинули, захищаючи наш український народ та за віру православну.
Всі, хто прийшли в цей день в храм на молитву почули великий пронизливий спів “Вічна пам’ять” та піднесли у своїх душах щиру молитву, яка в котре засвідчила, “що у Бога немає мертвих, у Бога всі живі”.
Старець Паїсій Святогорець говорить: “Ті, хто знаходяться в пеклі, хотіли б від Христа тільки одного: щоб Він дав їм п’ять хвилин земного життя, щоб покаятися. Ми, на землі, маємо час на покаяння, тоді як покійні вже не можуть самі поліпшити своє становище, але чекають допомоги від нас. І ми зобов’язані допомагати їм своєю молитвою. Тому наша Церква і встановила освячення заупокійного колива, заупокійні служби, панахиди. Заупокійні служби – це найкращий адвокат за душі покійних. Вони мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла”.