ПРАВОСЛАВНА МІСІОНЕРСЬКО-ДОСЛІДНИЦЬКА ВИСТАВКА «ПУТЬ ПИЛИГРИМА»

З благословення Високопреосвященнійшого Єфрема, архієпископа Криворізького та Нікопольського з 8 по 26 жовтня 2013 року  у Нікопольському краєзнавчому музеї була відкрита Православна  місіонерсько-дослідницька виставка «Путь пилигрима».

Виставка являла собою фото звіт православного мандрівника, доктора богослов’я та філософії, професора Європейської Академії Природознавства та Полтавської місіонерської духовної семінарії, заступника Голови Синодального відділу релігійної освіти, катехизації і місіонерства Української Православної Церкви протоієрея Миколи Несправи про останні дослідницькі подорожі у Папуа Нова Гвінея та Мексику. Крім фото робіт на виставці були представлені експонати привезені з мандрів: народне вбрання, зброя, одяг. Декілька робіт було присвячено європейським поїздкам.

Метою місіонерської поїздки в етнографічний заповідник на острові Папуа Нова Гвінея стало знайомство з однією з останніх культур кам’яного століття, що збереглася на нашій планеті — племена папуасів до цих пір живуть, як первісні люди, і навіть практикують канібалізм. За результатами дослідження була написана та видана історично-публіцистична праця «Записки пилигримма или мы все немного папуаси».

Метою подорожі до Мексики напередодні 21 грудня 2012 року стало безпосереднє дослідження календаря індійців майя і пошук взаємозв’язку між древньою індіанською культурою і біблейською історією.

 

Організаторами виставки виступили кафедральний Спасо-Преображенський собор та краєзнавчий музей нашого міста.

ПРО ДОСЛІДНИКА

Протоієрей Микола Вікторович Несправа народився 10 грудня 2012 року в місті Дніпропетровськ.

З 2001 по 2005 рр. навчався у Київській Духовній Семінарії та Академії, які закінчив з званням кандидата богослов’я.

З 2003 по 2007 рр. навчався у Київському інституті міжнародних відносин.

З 2006 по 2007 рр. навчався в докторантурі Прешевського Національного університету (Словакія), яку закінчив з званням доктора філософії та доктора богослов’я

З 2008 р. – член Європейської Академії Природознавства.

З 2009 р. – радник Російської Академії Природознавства.

З 2009 р. – член-кореспондент Академії Наук України.

Майстер спорту міжнародного класу по легкій атлетиці.

Інструктор міжнародного класу по дайвінгу.

Протоієрей, настоятель храма на честь ікони Божої Матері «Іверська»,

            Одружений. Має двох дітей.

 

Дослідник про дослідження

Слава Богу, що ми всі повернулися звідти живими і практично здоровими!

Про дім особисто я почав думати хвилин через 20 після того, як ми увійшли до джунглів. Перші три доби ми йшли то по коліно, то до пояса у воді, підіймаючись час від часу на дерева, що були повалені, щоб не потонути. І при цьому в джунглях не було жодної живності — ні птиць, ні звірів, одні лише полчища найнеймовірніших комах. Одним словом, окрім аборигенів — папуасів там вижити не може жодна людина.

Землі як такої в джунглях немає, суцільні стволи дерев, що впали, і переплетене коріння, по якому і доводилося перестрибувати.

На третій день подорожі ми дісталися до легендарного племені короваїв. Місцеві фахівці говорять, що їх залишилося не більше 700 чоловік. Вони живуть на деревах, будуючи дома на висоті від 10 до 30 метрів над землею.

Пізніше ми відвідали досить крупне плем’я осматов — дуже древній народ, що переселився декілька тисяч років назад з північної Австралії. Це — плем’я мисливців, воїнів і рибалок. Особливістю племені є те, що інституту сім’ї в нашому розумінні у них немає. Жінки самі у них вибирають, з ким їм заводити дітей, а з ким ні, але всіх хлопчиків старше 9 років відбирають в окреме поселення, де з них готують воїнів і мисливців. І до повноліття вони живуть окремо в таких поселеннях, і тільки потім повертаються в плем’я. Відношення до білих людей дуже насторожене, але не агресивне. Спілкувалися через гіда, що знав мови тих племен, які ми відвідували. Взагалі вони вже настільки злилися з оточуючою їх природою, що будь-яке знання вони оцінюють виключно з точки зору утилітарного його вживання. Якщо знання може їм згодитися в повсякденному житті, вони цікавляться ним. Якщо ні — воно їм абсолютно не цікаве. Харчуються вони тим, що збирають банани і ананаси, які уміють вирощувати на відвойованих в джунглів ділянках землі, крохмалем сагової пальми. Свині у них велика цінність, і вони не можуть собі дозволити з’їсти більш за одну свиню в рік. Вірування в різних племен різні, але вони украй не охоче посвячують в них прибульців. Чи їдять вони один одного, добитися від них було не можливо. Але за словами індонезійців, цього року вже було зафіксовано приблизно 30 випадків (за пів року). 

Взагалі ця подорож дала мені дуже багато і в плані етнографії, і в плані усвідомлення цього світу. Коли знаходишся в місці, де кожну хвилину у тебе є реальний шанс загинути, світ відкривається для тебе абсолютно з іншого боку. І дуже багато того, що здавалося ще вчора в розміреному житті значимим і важливим, там виявляється сущою нісенітницею. І розумієш, ну, або починаєш розуміти, всю велич Божого промислу, і приходиш до усвідомлення свого місця на цьому світі.

Посмотреть видео

Закладка Постоянная ссылка.

Обсуждение закрыто.