ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Возлюблені о Господі отці, брати і сестри!

З особливим благоговінням ми духовно надихалися богослужіннями Страсного тижня, слухали євангельські оповідання про страждання та Хресну смерть Господа нашого Ісуса Христа, Який, за пророцтвом великого пророка Ісаії, «був ранений за наші гріхи, за наші провини мучений був,… за провини народу на смерть Його дано…» (Іс. 53, 5 – 8).

Біля розп’яття Господнього, перед лицем увінчаного терновим вінцем Божественного Страждальця, ми невільно відчували і свою провину перед рятівним подвигом Його жертовної любові, бо Він невинно засуджений на Хресну смерть «заради нашого спасіння».

В останні хвилини Свого життя Господь промовив на Хресті: «Звершилось» (Ів.19,30), чим засвідчив перед небом і землею, що все потрібне для спасіння та спокутування роду людського Він виконав. І в повній слухняності волі Отця Свого Небесного Він синівськи звертається до Нього: «Отче, в руки Твої віддаю Дух Мій» (Лк.23,46).

Так звершилось велике і неосяжне таїнство покути, коли безкінечна любов Бога і Отця до Своїх земних дітей, відокремлених від Нього смертними гріхами, з однієї сторони, а Визвольна Кров Божественного Агнця, Який взяв «на Себе гріхи світу» (Ів.1,29) з іншої, повертали людині її первісний образ. Свята Церква в цю ніч устами своїх радісних чад співає: «Як однорічне ягня, благословенний нам вінець Христос, волею за всіх був принесений в жертву… жива і нежертовна жертва, як Бог, Сам Себе волею привів до Отця, воскресив із Собою всенародного Адама, воскрес від гроба» (Пасх.Кан. 4-16 п.). У хвилини заснування Своєї святої Церкви, увінчаної Його преславним Воскресінням, «Він обіцяв направду з нами бути до кінця віку… маючи Його утвердження надії, вірні, радіємо» (Пасх.Кан.9 п.).

Свята Церква, коли вводить нас у радість найславнішого торжества – до дверей вічності, «початку іншого вічного життя», закликає нас «…очистити почуття, і, оспівуючи перемогу, побачити Воскресіння Христове, яке сяє неприступним світлом» (Пасх.Кан. п.1), і з очищеною покаянням совістю та розумною вірою увійти до торжества нового життя, оновленого спасенним подвигом Божественного Агнця.

Мої улюблені! Вічне життя, придбане жертовним подвигом Сина Божого, досягається багатьма християнськими зобов’язаннями та подвигами ще тут – на землі. Перше з них – це пізнання Бога і віра в Нього, як вказує святий апостол та євангеліст Іоанн Богослов: «Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його». (Ів.17,3) Друге, подібне до першого – наша постійна любов до наших ближніх, в якій вміщується «увесь закон і пророки»
(Мф.22,40), бо «Бог, бажаючи об’єднати між собою всіх людей, підкорив наші справи такій необхідності, що з користю одного тісно пов’язана користь іншого, і цим підтримується увесь порядок світу, щоб привести нас до союзу любові» (І. Златоуст, Перше Пасх. Слово).

Вічне життя у Христі пов’язане зі звершенням добрих справ взагалі, адже Бог «кожному віддасть за його вчинками» (Рим. 2, 6), і при кінці нашого земного подвигу найважливішим обов’язком християнина, при його відході від земного життя, є Причастя Тіла та Крові Христових, про що Христос Спаситель сказав: «Хто Тіло Моє споживає та Кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6, 54).

Возлюблені! Спаситель був змушений «вкусити смерть за всіх» (Євр. 2,9) але «воскрес із мертвих, первісток серед покійних». (1 Кор. 15, 20). Будемо і ми готові покласти наше життя на вівтар щирого служіння добром і правдою усім людям, починаючи з наших повсякденних взаємовідносин і завершуючи великим подвигом влаштування миру серед людей. В першу чергу ми повинні принести наше самовіддане синівське служіння рідній вітчизні для її блага та процвітання, щастя і радості нашого народу, бо тільки так ми зможемо послужити достойним прикладом для дітей нашого спільного Небесного Отця – наших братів.

Сьогодні наша Церква, народ Божий і рідна наша українська земля, подібно до Христа, піднялася на свою Голгофу та терпить зі смиренням та лагідністю ті страшні випробування, які влаштував диявол та його слуги через людей, котрі, відчувши запах крові, мов дикі звірі кричать: «Розіпни, розіпни Його». Велика жертва приноситься Богом – велика жертва і Українського народу, який засвідчив свою синівську відданість Божим законам любові, правди та скарбам віри. І, якщо за правдивою обіцянкою Спасителя, з Ним помираємо, то з Ним же і воскреснемо, і віримо, що Воскресне Україна наша і її боголюбивий народ, що після темної ночі обов’язково наступить радісний світлий день, після Розп’яття – Воскресіння, а після славного Воскресіння – і Вознесіння до вічної та нескінченної слави у Царстві Отця нашого Небесного!

Отже, мої дорогі, нагадавши сьогодні про доброчинності віри, віддамо славу Богові словами святого апостола Петра: «Благословенний Бог іОтець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через Воскресіння змертвих Ісуса Христа» (1 Пет. 1, 3).

Винуватцю нашої пасхальної радості, Христу, що за нас постраждав і воскрес, за настановою Григорія Богослова, принесемо і ми дари: «Принесемо самих себе – найцінніше надбання перед Богом… Уподібнимось Христові, бо Він став людиною для нас. Він прийняв найгірше, щоб дати нам найкраще; зубожів, щоб нам збагатитися… перетерпів безслав’я, щоб нас прославити». У священній радості приступимо, улюблені, до «Христа, що виходить з гробу, як Наречений, та святкуємо з Ним з торжеством та любов’ю Пасху Божу спасенну» (Пасх. Кан., п. 5).

Від усього серця прийміть моє щире архіпастирське цілування в пам’ять Христа Воскреслого, з побажанням вам благодатного миру, нескінченної Пасхальної радості та в усьому – Божого благословення!

Радійте, воістину Воскрес Христос! Амінь.         

ПАСХА ХРИСТОВА, 2022 рік, м. Кривий Ріг             

БОЖОЮ МИЛІСТЮ ЄФРЕМ МИТРОПОЛИТ КРИВОРІЗЬКИЙ  ТА НІКОПОЛЬСЬКИЙ                                                                 

Закладка Постоянная ссылка.

Обсуждение закрыто.