Якщо життя наше будується на чомусь меншому, ніж любов, ми поза Царством Христовим, зараз і навіки.
Перший раз прийшов Господь не судити, але врятувати світ. Вдруге Він прийде для Останнього Суду. Суд цей буде таким простим, що, здається, нас не запитають ні про нашу віру, ні про те, як ми молилися і постили чи богословили, а лише про те, були ми чи не були людьми стосовно інших людей.
Українська Православна Церква продовжує допомагати нашим воїнам, бійцям територіальної оборони та всім нужденним.
У всіх храмах нашого міста підносяться молитви про мир в Україні, про цілісність та суверинет нашої держави. У кожному храмі моляться за здоров’я українських воїнів і згадують за упокій загиблих героїв-захисників.
У наших храмах продовжують збирати одяг, взуття, продукти харчування, посуд, тканину для пошиття та багато іншого. Все це батюшки передають на потреби військових та тимчасово переміщених людей. Багато парафіян нікопольських храмів є активними волонтерами у різних міських організаціях. Ось уже третій місяць дві міські парафії готують для бійців територіальної оборони домашню їжу та випічку. Щочетверга сестри милосердя надають посильну допомогу людям, які потрапили у важкі життєві обставини.
Слава Богу, ми живемо та маємо все необхідне. Це дав нам Бог і для допомоги ближнім, які потребують. Вони рятуються своїми скорботами, а наш порятунок у тому, щоб принести свій час, силу, кошти на жертву слабким. Адже Господь – сильний. Найсильніший. Але Він прийшов у світ людей і приніс Себе в жертву заради мільярдів слабких людей, котрі жили і живуть на землі. Спробуймо знову взяти з Нього приклад. У малому. Допоможемо комусь. Можливо, не просто допоможемо, а поговоримо. Почастуємо чаєм. Нагодуємо. Відігріємо. Усміхнемося. Потоваришуємо. І тоді цей світ стане ще трохи світлішим. Від світла, що осяяло вдячну душу нужденного.