МИТРОПОЛИТА КРИВОРІЗЬКОГО І НІКОПОЛЬСЬКОГО ЄФРЕМА
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Возлюблені у Господі отці, брати і сестри!
Ця блага звістка, ніби дивовижний гімн, понад два тисячоліття віддається невимовним відлунням у нашій свідомості – повна добра, любові, радості та святої надії, вона звістила усьому людству, що «через спокутування, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його» (Рим. 3, 24 – 25) звершилось спасіння! (Ів. 19, 30).
Яким великим має бути достоїнство людини, якщо заради її порятунку – повернення її у попередню Богоподібність, стала необхідною смерть Спасителя Світу! Яким піднесеним має бути усяке добре слово в людстві, коли правда Божа вимагала, а Божественна любов приносила настільки велику Жертву! З яким благоговінням мали би зустріти люди грядущого Месію – Христа Спасителя, Якого вони з такою надією чекали, сподіваючись, що «коли Він прийде, то розкаже їм все» (Ів. 4, 25), і яким животворним мало бути для світу Божественне слово Єдинородного Сина Божого, Визволителя, Судді живих і мертвих, Який усім сповістив волю Отця Небесного. Та, на жаль, серця людей, потьмарені гріховним свавіллям, не тільки не зраділи, не зворушились через здійснений їх порятунок, але не бажаючи тривожити свою гріховну совість, вони знехтували довгоочікуваним Месією, обплювали Його і «без усякої провини» (Ів. 19, 6) розіп’яли на Хресті. Від їхнього неймовірного беззаконня здригнувся Всесвіт (Мф. 27, 45 – 53).
Людям, які здійснили найстрашніший злочин в історії людства, тим, що побачили Господа розіп’ятим на Хресті, а потім із усіма смертними покладеним під гробний камінь бездиханним мерцем, можливо і важко було повірити в Нього, як у свого Месію. Але, коли їхня вірна сторожа тікала вночі від Живоносного гробу, усякий сумнів мав перетворитися в радість та всесвітнє торжество, бо у Воскресінні Христовому перед людством розкрилася нарешті священна таємниця життя людини по ту сторону її земного буття, і величніше цього нічого не може бути.
Але все це не принесло радості людям, сповненим злоби проти Господа, навіть коли Лонгін Сотник, начальник сторожі при Гробі Господньому, добровільно дав відрубати свою голову в доказ істинності Воскресіння Христового. В таку страшну безодню гріха впали люди, які віддали свої серця волі диявола, бо сказано: «Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох» (Лк. 22, 3 – 4) і він зрадив Христа.
Допустивши володаря злоби піднебесної «у своє серце» (Дії 5, 3), вони назавжди відкидають Божественну Істину й, стверджуючись у гріхах, підкуповують воїнів, що тікали від Гробу Господнього, щоб ті сказали людям, що «Його учні вночі прибули, і вкрали Його, коли ми спали» (Мф. 28, 14). Не випадково Промисел Божий, щоб посоромити цю неправду, підіймає Собі ревного свідка із їхнього ж середовища – Савла, сина фарисея, в майбутньому – первоверховного апостола Павла, який став дерзновенним свідком про Нього перед усім світом, «що Христос був помер заради наших гріхів за Писанням,і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням,і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше ніж п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі» (1 Кор. 15, 3 – 6). І далі, звіщаючи радісну новину про майбутнє воскресіння всіх, святий апостол говорить: «як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу» (1 Кор. 15, 22 – 23).
В такій страшній боротьбі Сина Божого зі згубними наслідками гріха та смерті й запанувала всеперемагаюча любов Божа, яка здійснилась у спасительному священнодійстві Сина Божого та Його преславному Воскресінні з мертвих, що відкрило людству таємні двері в життя вічне.
Дорогі, для освячення нашого входження в торжество вічних благ Господь постійно розпинається Своєю любов’ю в кожному людському серці і приносить Свою Пречисту Кров викупною жертвою за кожного з нас. І ми, вільно чи невільно, вірою чи невір’ям, співчуттям чи байдужістю, а інколи і ненавистю стаємо прямими співучасниками голгофських подій, бо тих, хто не брав участі у голгофській боротьбі добра зі злом не існує.
Своїм відношенням до Воскреслого Спасителя Світу кожен може визначити в цьому вічному торжестві і свою гідність, і свій духовний стан: чим прикрашений храм його душі, хто володар його серця, на сторожі якого скарбу чатує його совість, і до якого уділу вічності він іде.
Таємниця нашого спасіння вже звершена – життя живе, трапеза рятівної віри і питво Животворної любові приготовані, тож велелюбний Господь закликає усіх: «Ідіть, обідайте!» (Ів. 21, 12).
Варто лиш із вірою розсудливого розбійника, від теплоти душі, що кається та жадає Істини, відкрити своє серце Господу, і двері Божественної любові відкриють нам чертог ласки Божої. Як небагато треба, улюблені, щоб Пасха священна наповнила наше життя торжеством вічної радості; щоб не йти нам із земного життя із соромом «б’ючи себе в груди» (Лк. 23, 48), подібно до тих, що йшли зі страшного видовища на Голгофі – Божественної священнодії Сина Божого і не причастилися спасительної благодаті, перебуваючи так близько до її Джерела.
Мої улюблені! Людським розумом не зрозуміти усю повноту добра, подарованого Христом Спасителем людям. Скільки любові, милосердя та співчуття вніс Спаситель у людське середовище, що повне заздрості, брехні, ворожнечі та ненависті. Саме Господь наш Ісус Христос приніс людству Своє Божественне вчення, яке премудрим образом пояснило, що сенс нашого земного життя – у виконанні заповідей Божих (Лк. 10, 25 – 28), що доброта та правда Божа полягають в тому, щоб рятувати світ, щоб із самого зла вилучити можливе добро й у вогнищі тління роздмухати жаринку нового, кращого життя, до недосяжних вершин котрого Господь відкрив вхід усім нам, щоб із Ним, що вічно священнодіє заради спасіння світу, і нам бути достойними перед Отцем Небесним.
Така кінцева мета Пасхального торжества, тріумф котрого – Воскресіння живих із мертвих та вічне життя в Бозі – Джерелі буття!
Амінь!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС ХРИСТОС!
СМИРЕННИЙ ЄФРЕМ, БОЖОЮ МИЛІСТЮ
МИТРОПОЛИТ КРИВОРІЗЬКИЙ
І НІКОПОЛЬСЬКИЙ
ПАСХА ХРИСТОВА
2023 р.
м. Кривий Ріг
